Олександр Боднарюк
 
26.11.2021 р. Продовжуємо публікацію матеріалів проєкту "Прості обличчя непростої історії". Проєкт реалізовувався Благодійним Фондом «Суспільні ресурси та ініціативи» за підтримки Українського культурного фонду.
 
Олександр Боднарюк народився 14 вересня 1979 року в селі Пригородок Хотинського району Чернівецької області, де закінчив загальноосвітню школу. Згодом вступив до Хотинського сільськогосподарського технікуму на факультет механізації сільського господарства.

Молодший сержант Збройних сил України, 80-ї окремої аеромобільної бригади, позивний «Бандит». Загинув при обороні Донецького аеропорту. Один із «кіборгів».Зник безвісти 20 січня 2015 року під час боїв за аеропорт Донецька. Відвозив до аеропорту підкріплення, а звідти забирав поранених. Станіслав Паплінський, що був з Олександром Боднарюком, розповів про ті події: їх МТЛБ «Ластівка» йшла для евакуації бійців з терміналу, проте в тумані впала з 6—8 метрової висоти підпорної стіни терміналу аеропорту і загорілася. Загинув водій МТЛБ Олександр Боднарюк, з ним поліг Віталій Гасюк.

Ідентифікований за експертизою ДНК серед загиблих в червні 2015 року. Похований у селі Анадоли. По смерті залишилися батьки, дружина та донька.

Указом Президента України № 553/2015 від 22 вересня 2015 року «за мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Указом № 16 від 7 травня 2016 р. нагороджений відзнакою «Народний Герой України» (посмертно). Нагороджений також нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно, 2015 р.)

  #запідтримкиУКФ


Юхим Горін
 
25.11.2021 р. Продовжуємо публікацію матеріалів проєкту "Прості обличчя непростої історії". Проєкт реалізовувався Благодійним Фондом «Суспільні ресурси та ініціативи» за підтримки Українського культурного фонду.
 

Історія Юхима Йосиповича Горіна певною мірою схожа на історії його ровесників, у  раннє дитинство  яких увірвалась війна. Він народився 1938 року в Хотині в родині столяра. Забігаючи наперед слід сказати, що фах батька згодом допоміг сім’ї вижити в ґетто, але не врятував його самого згодом на фронті.

Сім’ю Горіних у 1941 році разом з тисячами інших єврейських родин з Чернівецької області вивезли у Трансністрію до табору, який розміщувався на території Вінничини. Завдяки професійним здібностям столяра батько Юхима виклопотав перепустку, яка давала право виконувати роботу за його межами. Харчі, отримані Йосипом Горіним як оплата за працю були суттєвою допомогою для родини і значною мірою допомогли пережити ті страшні чотири роки.

Після завершення війни були важкі часи життя з матір’ю у Ставчанах (дім у Хотині був знищений бомбардуванням), праця в артілі і вечірня школа. Згодом – служба в армії і навчання у медичному навчальному закладі. Робота на швидкій допомозі Хотинської районної лікарні стала єдиним рядком у професійній біографії Юхима Йосиповича аж до репатріації в Ізраїль у 1991 році. До сьогодні багато хотинчан з теплотою і приязню згадують про чуйне серце і добру душу лікаря Юхима Горіна. Він, в свою чергу, залишається емоційно пов’язаний з Україною, Хотином, своїми українськими друзями, неодноразово відвідує рідний край.


Лука ЛАСЛО і Бернгард КАЦ
 
24.11.2021 р. Продовжуємо публікацію матеріалів проєкту "Прості обличчя непростої історії". Проєкт реалізовувався Благодійним Фондом «Суспільні ресурси та ініціативи» за підтримки Українського культурного фонду.
 

Лука ЛАСЛО І Бернгард КАЦ. Історії цих людей пов’язані щонайменше фотографією, на якій вони дивляться на парад радянських військ на Центральній площі м. Чернівці.

Лука Ласло народився у 1898 році в родині коваля. У ранньому дитинстві залишився сиротою. (Румунія). Брав участь у Першій світовій війні на стороні Австро-Угорщини. У 17-річномувіці розпочав революційну діяльність – був активним учасником створення Угорської радянської республіки. З політичних міркувань змінив ім’я на Васілє.

З 1922 року став членом комуністичної партії Румунії. Відтоді переслідувавсярумунською владою, у т.ч., і за поширення нелегальної літератури. У 1938 році став членом ЦК комуністичної партії Румунії. У 1940 році спробував нелегально перейти румунсько-радянський кордон, був заарештований румунською владою і звільнений радянськими владою 28 червня 1940 року.

Повернувся до Румунії у 1944 році як один із найбільш впливових членів ЦК комуністичної партії Румунії. Обіймав посади міністра фінансів, віце-прем’єр міністра тощо. Та у 1952 році був заарештований вже комуністичною владою Румунії за звинуваченнями у «правому ухилі» та засуджений до смертної кари, яка була замінена на довічне ув’язнення. Помер у 1963 році, а у 1968 році був посмертно реабілітований.

 Бернгард КАЦнародився у 1906 році у Чернівцях, які на той момент входили до складу Австро-Угорської імперії. Був активним учасником комуністичного підпілля Буковини. Прихід радянської влади та наступне входження північної Буковини до складу УРС відповідало політичним поглядам юнака. Його професійна діяльність не мала нічого спільного з політикою. Після Другої світової війни він працював завідуючим виробничого відділу фабрики індивідуального пошиву. Пізнішеі до 1987 року був працівником адміністрації виробничого швейного об’єднання «Трембіта».

Був головою ради ветеранів комуністичного підпілля Буковини. Почесний громадянин Чернівців(1987 рік). Автор низки публікацій у газеті «Радянська Буковина».

Помер у Чернівцях у 1994 році.

Микола МОТУЛЯК 
 
23.11.2021 р. Продовжуємо публікацію матеріалів проєкту "Прості обличчя непростої історії". Проєкт реалізовувався Благодійним Фондом «Суспільні ресурси та ініціативи» за підтримки Українського культурного фонду.
 
Микола МОТУЛЯК народився у 1915 році у багатодітній родині у селі Клішківці Хотинського району. З приходом радянської влади (1940 рік) родина Мотуляк була розкуркулена і змушена була переїхати у село Мамалига, де батьки працювали на залізничних коліях, а діти росли та виховували один одного, адже всього їх було 10.

З дитинства Микола Мотуляк любив малювати, та, оскільки родина жила бідно (бабуся розповідала, що хто перший прокинувся, той і взуття мав, решта ходили босоніж), свої малюнки Микола «шкрябав на печі цвяхом». Ніхто з родини не пам'ятає, як до них потрапив викладач-різьбяр з Чернівців, але саме ця людина наполягла на тому, щоб Назарій та ДарiяМотуляк віддали талановитого парубка на навчання у Чернівецьке професійне училище (різьба по дереву). Закінчивши училище з відзнакою, Микола був направлений викладачем в Хотин, де познайомився і одружився з Кароліною Костянтинівною Казимірко. Після одруження молода пара повернулась у село Мамалига і викладала в школі, до від'їзду Миколи до Ленінграда (нині – Санкт-Петербург, РФ) на навчання, де він отримав диплом історика. Окрім диплома історика він мав диплом майстра різьби по дереву. Володів також і мовою жестів.

Кілька десятиліть Микола Назарович викладав різьбу по дереву у Чернівецькому професійному училищі № 5, а його дружина, Кароліна, викладала конструювання і моделювання одягу у професійному училищі № 3. Разом вони виховали декілька поколінь творчих людей.

Будучи вже пенсіонером , Микола Мотуляк вирізьбив дерев’яний хрест і подарував його церкві села Мамалига, в якому він виріс.

Поховані Мотуляк Микола Назарович та Мотуляк Кароліна Костянтинівна на Алеї слави у Чернівцях...