“Безпечне середовище починається з культури відповідальності”: інтерв’ю з Наталією Тарасенко, тренеркою та експерткою з питань запобігання сексуальній експлуатації та насильству (PSEA)

9 грудня 2025 року Благодійний фонд “Суспільні ресурси та ініціативи” провів онлайн-тренінг «Запобігання сексуальній експлуатації та насильству (PSEA) у гуманітарній діяльності» в межах проєкту «Посилення інституційної спроможності» за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF). WPHF –це гнучкий і швидкий інструмент фінансування, який підтримує якісні заходи, спрямовані на підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використовування ключових можливостей миробудівництва. 

Навчання провела Наталія Тарасенко — експертка з гендерної рівності, членкиня Фонду “Суспільні ресурси та ініціативи”, представниця в Житомирській області, Голова ГО «Центр рівних можливостей «Паритет».

– Пані Наталіє, що таке політика PSEA і чому вона є настільки важливою у діяльності гуманітарних організацій?

Н.Т.: Політика PSEA (Protection of Sexual Exploitation and Abuse) — це не просто набір правил. Це система цінностей, яка визначає, як ми поводимося з людьми, яким допомагаємо і як ми взаємодіємо у колективі. Йдеться про абсолютну нульову толерантність до будь-яких форм сексуальної експлуатації, насильства або зловживання владою у гуманітарній сфері. Для організацій, що працюють із вразливими групами — жінками, дітьми, переселенцями, людьми з окупованих територій, — це питання не лише етики, а й безпеки. У гуманітарних контекстах існує асиметрія влади: одна людина має доступ до ресурсів, інша — потребує допомоги. І саме тут виникає ризик зловживань. Тому політика PSEA — це запобіжник, який захищає не лише отримувачів допомоги, а й репутацію та етичну основу самих організацій.

– Які головні виклики ви бачите у впровадженні політики PSEA в українських умовах?

Н.Т.: Найбільший виклик — мовчання і відсутність або недієві механізми запобігання та протидії різним формам насильства.

У нашій культурі тема сексуального насильства досі табуйована. Люди бояться говорити, не вірять у справедливість, не довіряють інституціям.
Тому робота має починатися з освіти та усвідомлення — що звернення по допомогу не є слабкістю, а ознакою довіри до системи.

Другий виклик — нестача підготовки персоналу. Часто люди навіть не знають, які саме дії можуть бути розцінені як експлуатація чи домагання. Ми говоримо не лише про злочини, а й про щоденні ситуації, коли хтось порушує особисті межі, говорить недоречні жарти або використовує службове становище для маніпуляцій.

PSEA — це не лише про розслідування, а передусім про профілактику і створення безпечної культури спілкування.

– Як змінюється підхід до цієї теми в умовах війни?

Н.Т.: Війна створює середовище надзвичайної вразливості. Люди втрачають житло, доходи, підтримку — і стають мішенню для тих, хто хоче скористатися їхнім становищем.

Ми маємо приклади сексуальної та трудової експлуатації жінок із прифронтових і деокупованих територій, випадки насильства у притулках і навіть серед тих, хто мав допомагати. Тому гуманітарні організації повинні бути на крок попереду — навчати, перевіряти, реагувати.

Наше завдання — не допустити, щоб допомога стала приводом для шкоди.

– Яку роль у цьому процесі відіграє політика всередині організації?

Н.Т.: Надзвичайно важливу. Організація, яка серйозно ставиться до PSEA, має чіткі протоколи: кодекс поведінки, канали повідомлень, відповідальних осіб і механізми реагування.

Але формальний документ не спрацює, якщо не буде внутрішньої культури відповідальності. Тому кожна співробітниця і кожен співробітник повинні розуміти: «Я — частина безпечного середовища. Я відповідаю за те, щоб люди, з якими я працюю, почувалися захищено».

Ми у Фонді зараз переглядаємо нашу політику безпеки, адаптуємо її до міжнародних стандартів UN Women і плануємо регулярні тренінги для нових членів команди. Це частина інституційної зрілості.

– Як можна змінювати суспільне ставлення до теми сексуального насильства, особливо пов’язаного з війною?

Н.Т.: Треба почати з визнання, що це відбувається.

Сексуальне насильство під час війни — це воєнний злочин, і він не має строків давності. Ми маємо підтримувати тих, хто пережив травму, так, щоб вони не були повторно травмовані байдужістю або недовірою.

Коли гуманітарна система демонструє емпатію, чутливість і готовність діяти — це відновлює віру людей у справедливість і людяність.

– Які конкретні кроки ви радите громадським і благодійним організаціям, що тільки починають упроваджувати політику PSEA?

Н.Т.: Почати з освіти — пояснити кожній людині в команді, що таке PSEA і чому це важливо.

Призначити відповідальну особу або комітет і розробити процедури реагування.

Створити безпечні канали повідомлень (анонімні, незалежні).

Включити PSEA до всіх етапів діяльності — від підбору персоналу до оцінки партнерів.

І головне — жити цими принципами щодня.

Якщо ми хочемо, щоб нас сприймали серйозно, ми повинні діяти так, щоб кожна людина, яка отримує допомогу, почувалася захищеною і гідною.

Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об'єднаних Націй.

Довідкова інформація:

Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF) – це єдиний глобальний механізм, створений виключно на підтримку участі жінок в процесах розбудови миру та безпеки, а також гуманітарної допомоги. WPHF, керований низкою представників громадянського суспільства, урядів та ООН, — це трастовий фонд за участі багатьох партнерів, який мобілізує терміново необхідне фінансування для місцевих організацій, очолюваних жінками, та працює разом із жінками на передовій заради побудови міцного миру. Починаючи з 2016 року, WPHF надав фінансування та підтримав спроможність понад 1000 місцевих жіночих організацій громадянського суспільства, які працюють над питаннями порядку денного «Жінки, мир, безпека» та реалізують гуманітарну діяльність у 41 країні світу, які постраждали від кризи.