Виставка присвячена буковинцям, котрі, незважаючи на усі військово-політичні катаклізми ХХ століття, зуміли зберегти любов до рідного краю, толерантне ставлення до інших, власні звичаї, традиції, культуру. Зуміли не просто самозберегтися, але й поділитися своїм життєвим досвідом та мудрістю з сучасниками і нащадками через роботу, спілкування, творчість.
На виставці представлені фото невідомих широкому загалу людей, які пройшли через війни, реформи, політичні потрясіння, чиї долі є своєрідним віддзеркаленням долі Буковини в останні століття. Хіба не знаковим є життєвий шлях Елізабет Кіцак (Ютіш), 1907 року народження, яка народилася в Австро-Угорщині, вийшла заміж у Румунії, працювала в колгоспі в Радянському Союзі, а померла в Україні? Причому жодного разу п. Елізабет не виїжджала за межі свого рідного села Остриця. Натомість, Ольга Кучеренко, мешканка м. Горлівка Донецької області, вимушена була залишити свою домівку й поїхати в інший кінець України у пошуках мирного життя. Нині живе і працює у Чернівцях, як і сотні тисяч переселенців, яких доля змусила шукати щастя за межами батьківської землі.
Або Петер Демант, відомий поціновувачам художнього слова як Вернон Кресс. Народився у Інсбруку (Австро-Угорщина) у 1918 році, навчався у Чернівцях. В роки Другої світової війни служив в румунській армії перекладачем, був репресований радянською владою і нею ж реабілітований. Є автором книги спогадів та біографічної повісті про Чернівці між двома світовими війнами «Моє перше життя», а також кількох романів.
У кожного з нас своя історія. Ми лише пропонуємо доторкнутися до частинки спільної історії нашого краю, творцями якої є кожен з нас.