Вшанували пам’ять жертв трагічних подій 1941 року в Білій Криниці
31 березня 2017 року в Центрі румунських студій Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича відбувся меморіальний захід «День вшанування пам’яті жертв трагічних подій 1941 року в Білій Криниці». Організаторами заходу стали Центр румунських студій, Генеральне консульство Румунії в Чернівцях, Інститут демократизації та розвитку, «Асоціація Європейські Конвергенції» (м. Бухарест), Благодійний фонд «Суспільні ресурси та ініціативи» та медіа партнер – «Медіа Центр БукПресс».
У заході, який проходив під головуванням директора Центру румунських студій Любові Мельничук, брали участь науковці, громадські діячі, голови національно-культурних товариств, журналісти, студенти. Особливими гостями був румунський парламентар Еуджен Томак та Генеральний консул Румунії в Чернівцях Елеонора Молдован. З доповідю про історичні аспекти трагічних подій 1 квітня 1941 р. виступив Віце-президент Фонду, кандидат історичних наук, доцент Сергій Гакман.
Під час меморіального заходу відбулася презентація двох двомовних (українською та румунською мовами) книг присвячених трагічним подіям 1941 року в Білій Криниці. Представлено книгу Петра Гріора в співавторстві з іншими авторами, зокрема полковника та членом румунської національної асоціації військовозобов’язаних у резерві Ніколає Ніколовичем «Книга скорботи» та книга Дмитра Кирстюка «Закривавлені підсніжники». Обидві книги написані на основі архівних даних та свідчень очевидців цих трагічних подій.
Пам’ятаймо ці трагічні подій 1941 року та шануємо пам'ять загиблих! Нехай таких трагічних подій ніколи не повториться в історії жодного народу світу!
Історична довідка
Представляємо довідку історичних події тих днів краєзнавця Степана Карачка:
У кінці березня 1941 р. в селах Глибоцького та Сторожинецького районів, що розташовані вздовж річки Сірет, невідомі особи агітували мешканців йти в Румунію, заявляючи, що нібито 1 квітня буде відкритий кордон та всі бажаючі зможуть безперешкодно перейти його. Люди повірили, сформувалася колона з кількох тисяч осіб, серед яких були і молодь, і літні люди. Величезна колона рухалася з церковними хрестами та хоругвами, оскільки люди сподівалися, що у хрести стріляти не будуть. 1 квітня колона направилася до Глибоцького райвиконкому, щоб отримати дозвіл для перетину кордону.
До людей з хрестами та хоругвами на площу вийшов чоловік у цивільному, просив людей розійтися, оскільки райвиконком немає таких повноважень. Колона, після остаточної відмови дати дозвіл на виїзд до Румунії, пішла з райцентру у напрямку Широкої Поляни. Там їх намагалися зупинити, але збурений натовп продовжував іти вже на Білу Криницю. Поблизу кордону їх знову намагалися зупинити, зробили кілька попереджувальних пострілів, але даремно. Не відпускали вже й людей, які просто приєднались до колони аби дізнатись, що відбувається. Першими йшли священики та діти з образами. Коли підійшли до урочища Варниця, їх зустріли військовики-прикордонники. Стріляли у всіх без розбору. Очевидці трагедії розповідають, що розстріляні тіла просто присипали землею, як це робили німці в Бабиному Яру. Й не всі були вбитими. Можна було спостерігати, як ґрунт «здіймався» од порухів ще живих людей. Однак вони так і залишились заживо похованими.
У результаті спровокованого розстрілу загинули ні в чому не винні мирні люди, серед яких були і діти. Точну кількість жертв не встановлено досі. Ні родичів, ні близьких до того місця большевики просто не підпускали. Лишень за кілька років по тому на їхніх кістках висадили смереки. До 1991 року совєти трагедію замовчували. Дуже довго про це мовчали навіть очевидці. Тепер уже відомо, що страх перед радянською владою та сталінським режимом у ті далекі часи підштовхнув буковинців до перетину кордону. Серед тих, хто піддався на провокацію агітаторів, були і румуни, і українці.
На місці розстрілу, що знаходиться за два кілометри від лінії сучасного україно-румунського кордону, встановили пам’ятний знак загиблим. 1 квітня щороку тут відправляють панахиду, у якій беруть участь представники Генерального консульства Румунії в Чернівцях, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, керівники румунських національно-культурних товариств, місцеві мешканці, родичі загиблих із сусідньої Румунії.
В українській пресі про цю трагедию написав Микола Рубанець (журнал «Людина і світ», стаття-анкета «Буковинська Голгофа», ч. 10, 10 жовтня 1991 р.), який вперше використовував документи НКВС. Перші дослідження цієї трагедії провів у 1942 році журналист Іон Домінте (газета «Bucovina», № 258 та 259 за травень 1942. І. Домінте провів опитування свідків 10 травня 1942 р. у приміщені школи с. Сучевень. Свідчення про трагедію від 1 квітня 1941 р. в урочищі Варниця давали селяни з Сучевени, Купки, Верхні Петрівців, Карапчив, Ніжні Петрівців, Йорданешти, Корчівців, Трестіани, Просики, Ропчи, Мігучени у присутності отця Семена Іванюка.
Румунський дослідник Василь Іліка написав дві обгрунтовані праці про цю подію в двох видань: 1)Vasile Ilica, Fântâna Albă, o mărturie de sânge, 1999 р., Бухарест (Румунія), 379 стор.; 2)Vasile Ilica, Martiri şi mărturii din Nordul Bucovinei, 2003 р., Орадя (Румунія), 475 стор.
Село Біла Криниця було центром поселення старовірів на Буковині. Російські старообрядці (за іншими назвами – липовани або філіпони) прибули на Буковину з Причорномор'я, Молдавії, Валахії і Бесарабії у 1760 — 1780-их pp. Поселення липован з'явилися в трьох повітах. Австрійська влада, зацікавлена в заселенні Буковини, ставилася прихильно до старообрядців. Цісарським патентом 1783 Йосиф II звільнив їх від податків на 20 років і гарантував свободу віровизнання. За невелику плату переселенці одержали землю і були звільнені від панщини, а також на 50 років від військової служби.
Село стало центром відновлення ієрархії російської старообрядської діаспори (т.зв. поповців, які на відміну від безпоповців мали священників та визнавали таїнства). При матеріальній допомозі одновірців з Росії село мало свій церковний центр: монастир і собор. На базі чоловічого білокриницького монастира була створена в 1844 році — єпархія, а з 1846 ієрархію на чолі з митрополитом (Білокриницьку митрополію), яка висвячувала священників і єпископів для старообрядців всього світу. У сорокових роках митрополія була перенесена у Румунію. Резиденція митрополита Білокриницького зараз знаходиться в містечку Браїли (Румунія).
