Мова йтиме про брата Василя Нікіфора, Іона, і про їх сестру
Іон Нікіфор (1924 - 1994)
Іон Нікіфор, брат Василя Нікіфора, після драматичного епізоду розділу сім’ї новим кордоном у 1940 році, залишився в Румунії. Після початку німецько-радянської війни був мобілізований до румунської армії, а у 1943 році, серед тисяч своїх братів по зброї, потрапив у полон під Сталінградом. В полоні вижив завдяки росіянці Галині, яка підгодовувала його, виснаженого каторжною працею і нелюдськими умовами утримання. Так само його врятувало вказане ним походження нібито з Трансильванії, бо інакше факт його народження у Герцаївському краї, який більшовики трактували вже своєю територією, міг бути приводом для розстрілу «за зраду».
У 1956 році йому вдалось звільнитись з полону і виїхати до Румунії. Там він прожив решту свого життя. Поміж тим, після пом’якшення відносин між СРСР і Румунією на початку шістдесятих, вперше приїжджає до рідних на Герцаївщину. Племінниця Іона Нікіфора переповідає історію про підробку ним якогось документу про освіту, що дозволило йому згодом зробити вдалу кар’єру в Тімішоарі і навіть очолити ревізійне управління краю. При цьому реально він мав за плечима лише чотири класи початкової школи. Був людиною неординарною, здатної на ризик, і, водночас, дуже педантичним і пунктуальним. Дуже любив свою дружину, молодшу за себе на шістнадцять років. У вісімдесятих і дев’яностих роках часто приїздив до рідного краю, залишався тут надовго.
Марія Пентелейчук
Сестра Василя та Іона Нікіфор не бачилася з матір’ю 20 років. Вона прожила життя в селі Орофтеана в Румунії, одружилася з Константином Пентелейчуком родом з Волоки. Вони не переїжджали, оскільки до середини 60-х років чекали що знімуть кордони і вони поїдуть додому. Вісточки від матері приходили спочатку через селянина з зруйнованого прикордонниками села Фрунза. Деколи його пускали на колишнє подвір’я, з якого близько до Орофтеяни. Він перегукувався з селянами і розповідав про долю односельчан та приймав для них повідомлення. З середини 50-х можна було листуватися і в житті Марусі були дні, коли вона цілий день читала листа від мами, і день, коли вона цілий день зі сльозами писала матері листа. Діти, дві доньки і два сина, не турбували маму у ці дні. Тільки у 60 або 61 році Маруся приїхала в Лунку і побачилась з матір’ю. Ії діти проживають в Румунії, усі отримали вищу освіту та успішні.
#ПростіОбличчяНепростоїІсторії
