Ольга Чайка народилася у 1926 році у селі Вербівці, що на Заставнівщині. Навчалася вона румунською мовою, адже у міжвоєнний період Буковина входила до складу Королівства Румунія. Дівчинка добре вчилася у школі, за що отримала від румунської влади заохочення: відпочинок в літньому таборі на морі. Та ця«винагорода» вкарбувалася у пам’ять через сильне побиття:замість того, щоб писати державною мовою, Ольга писала листи додому румунськими літерами, але українськими словами.
Після приходу радянської влади у 1940 році,щоб не бути відправленою на примусові роботи на Донбас, Ольга пішла вчитися на вчительські курси. Там, удвох з подругою, вони нишком від усіх вишивали бісером синьо-жовтий український тризуб, який ховали у запічку. Та одного разу Ольга побачила, що тризуб зник. Здавалося б, що у тому страшного? Та у радянські часи такі дії були б кваліфіковані як «український буржуазний націоналізм». Тож дівчина так і не дізналась, хто знайшов їхню вишивку і що з нею сталося, оскільки боялася про це розпитувати навіть рідних батьків.
Повертаючи свій погляд у часи Другої світової війни, вона згадувалапро упівців (вояків Української Повстанської армії). Якось вони прийшли до них додому поїсти, а вона у той момент якраз розмовляла зі своїм хлопцем. На щастя, хлопець ні кому не розповів про це. Та з того часу, щоправда, він більше ніколи і не приходив до неї. Ольга також пригадувала, як упівці розпитували її, де вона працює і коли почули, що дівчина вчителює, дуже схвально відгукнулись: «Добре! Україні потрібні вчені люди!».
Ольга Василівна вийшла заміж, народила шістьох дітей, троє з якихпомерли у дуже ранньому віці. Їїдонька, Лариса Курущак, розповідала, що після маминої смерті вона знайшла за іконою її конспекти ще з часів учительських курсів, які жінка зберігала все своє життя на найпочеснішому місці.
